Kommentar: Den Bauch fragen /
Запитай свою інтуїцію

Den Bauch fragen.

Ein Kommentar von Johannes Neumayer

01.03.2025

Auch wir sitzen seit gestern fassungslos und einigermaßen gelähmt vor dem Nachrichtenstrom, den Kommentaren und Analysen, die versuchen einzuordnen, was da gestern im Weissen Haus passiert ist. Man kann diese Dinge lesen. Man kann versuchen sie zu verstehen. Je nachdem wo man liest, bekommt man von bis alle Spektren an Meinungen dazu. Es droht einen buchstäblich mitzureißen und wegzuspülen, zieht den Boden unter den Füßen weg.

Als gelernter Politikwissenschaftler und Journalist ist mir das mittlerweile müßig. Wir wissen seit den Griechen, dass man nach dem Prinzip der Dichotomie praktisch alles in zwei Teile zerlegen und darstellen kann. Klassisches Beispiel: Das halbleere oder halbvolle Glas. Beide beschreiben den gleichen Zustand, ein Glas das zur Hälfte mit Wasser gefüllt ist, aber auf verschiedene Art und Weise betrachtet werden – zum Beispiel eben optimistisch oder pessimistisch. Diese Tatsache kann man mit einem sogenannten „Narrativ“, (einer Erzähl- oder Betrachtungsweise) für seinen jeweiligen „Spin“ nutzen. Das war jahrelang ein zentraler Teil meiner Arbeit.
Daher interessieren mich die Lesarten der einen oder anderen Seite gar nicht mehr. Zu oft habe ich diese Werkzeuge selbst für verschiedenste Interessen fließend und laufend und professionell eingesetzt.

Es ist genau das ein Problem meiner ehemaligen Zunft, dass nun auch verschiedenste Narrative erzählt werden, aber nicht ruhig, sondern man schreit sie sich gegenseitig ins Gesicht, jeder ringt um Deutungshoheit, und am Ende haben wir nun einen Zustand erreicht, wo sich alle nur noch anschreien, und dieser Lärm droht, alles Konstruktive zu ersticken. Früher hat das in geschlossenen Räumen stattgefunden, heute finden sie vor laufenden Kameras statt, in Räumlichkeiten, in denen durchaus konstruktive Weltgeschichte geschrieben wurde.

Wer mich, meine Arbeit und meine Bücher kennt, weiss, wo ich stehe. Daher werde ich den Anlass und die Ereignisse auch bewusst NICHT nutzen, keinen Spendenaufruf tätigen, niemandem ins Gewissen reden. Nicht eine zusätzliche Stimme sein, die in den Raum schreit. Was passiert ist kann jeder im Detail nachlesen und per Video nachvollziehen, und sich selbst ein Bild dazu bilden. Hier braucht es keine zusätzlichen Erklärungen, Deutungen oder Interpretationen, es ist offensichtlich. Und hier sagt uns auch ein vergessenes Körperteil ganz genau, was passiert ist.

Das vielleicht Mächtigste von allen.

Im Nebel der Ereignisse, dem Lärm des Geschehens, vor allem auf dem Schlachtfeld, braucht es gerade in Extremsituationen eine besonders ruhige Hand, bedachte Bewegungen, und Fokus. Das ist schwierig, weil es optische Reize gibt, akustische, akute Bedrohungen. Alle Reize zusammen würden unseren Geist überfordern, hier schaltet ein durchschnittliches Gehirn oft auch einfach ab, in den Modus der Bewusstlosigkeit.

Man muss daher etwas Stabileres als den Kopf im körperlichen Zentrum fragen:
Seinen Bauch.

Das Gehirn des Darmes ist - wie wir heute wissen – nicht nur real und mächtig, sondern ein eigenständiges Organ mit Milliarden hirnähnlicher Nervenzellen, welches zusammen mit einem rationalen Geist in Paarung zu guten und richtigen Entscheidungen führen kann. Wenn dieses Organ gut gepflegt wird, mit richtiger Ernährung, zuckerarmen Milchprodukten, Verzicht auf Alkohol, Bewegung und regelmäßiger Entlastung durch Fasten, garniert mit gutem und ausreichendem Schlaf, ist die Wirkung auf den Gesamtorganismus und das Gehirn immens.

Ist der Bauch gestört, ist der Gesamtorganismus nicht rational oder funktioniert nur teilweise, dann entstehen auch überschießende Reaktionen und chronisch entzündliche Prozesse, die krank machen und tödlich enden können.

Oft wurde ich in den letzten Stunden gefragt, was meine Meinung zu diesen Ereignissen ist.
Ich kann nur sagen: Hören wir einfach auf unsere Bäuche.
Dies ist auch zentraler Teil in unserer Trauma-Arbeit mit Kriegstraumatisierten, die die Verbindung zu ihren Körpern und Gefühlen verloren haben. Sie müssen wieder lernen, was sie in ihren Bäuchen spüren, und dem Folgen.

Mein Bauch sagt zu mir – es ist allerdings auch ein durch Zen-Buddhismus geprägter Bauch:

1) Calm in the chaos. Ruhe im Chaos.

2) Zuerst achte ich auf meine persönliche Handlungsfähigkeit und pflege daher mich und meinen Körper zuerst.

3) Was meine Balance stört, wird auf ein Minimum reduziert. Da gehört Nachrichtenkonsum dazu.

4) Fühle ich mich eingeengt? Dann sollte ich mich (ausgiebig!) an der frischen Luft bewegen. Ein Telefon braucht es dazu nicht.

5) Fühle ich mich ängstlich? Dann ist es eine schlechte Idee, sich mit anderen ängstlichen Menschen zu treffen. Oder Inhalte zu konsumieren, die meine Ängste verstärken.

6) Fühle ich mich hilflos? Dann können auch schon kleine Aktivitäten helfen, sich nicht mehr hilflos zu fühlen. Man geht in die Aktivität und verlässt die Passivität. Übernimmt das Steuer aktiv.

7) Zu guter Letzt: Was fühlt sich richtig an, zu tun?

Mein Bauch sagt: Es fühlt sich immer sehr richtig an, auf der Seite des Schwächeren zu stehen. Wer das ist – dazu brauchen wir kein Narrativ, keine Fahnen, keine Kommentare, keine Geschichtsstunden, Opferzahlen, keine Analysen wer was wann wie und wo gesagt hat, und wer was und wieviel bezahlen will oder verlangt, unterschreibt oder nicht unterschreibt.

Mein Bauch hat eh auch immer recht, also ist es eigentlich ganz einfach – und ich für mich persönlich weiß jetzt ziemlich genau, was ich tun muss.

Ich mach mir mal einen Tee, und setze unsere Arbeit einfach weiter fort.

Запитай свою інтуїцію

Коментар Йоганнеса Ноймаєра

01.03.2025

І ми з учорашнього дня приголомшено і дещо паралізовано сидимо перед потоком новин, коментарів та аналізів, які намагаються з'ясувати, що вчора сталося в Білому домі. Можна читати ці речі. Можна намагатися їх зрозуміти. Незалежно від того, де ви читаєте, ви отримуєте всі спектри думок з цього приводу. Це буквально загрожує вас знести і змити, вибиває ґрунт з-під ніг.

Як дипломований політолог і журналіст, я вважаю це зараз марним. Ми знаємо ще з часів греків, що за принципом дихотомії практично все можна розділити на дві частини. Класичний приклад: напівпорожня або напівповна склянка. Обидва описують той самий стан, склянку, наповнену водою наполовину, але розглядаються по-різному – наприклад, оптимістично або песимістично. Цей факт можна використати за допомогою так званого «наративу» (способу розповіді або розгляду) для свого відповідного Тлумачення. Це було центральною частиною моєї роботи протягом багатьох років.

Тому мене більше не цікавлять інтерпретації тієї чи іншої сторони. Занадто часто я сам використовував ці інструменти для різних інтересів, плавно, постійно і професійно.

Саме в цьому полягає проблема моєї колишньої професії, що тепер розповідаються різні наративи, але не спокійно, а кричать один одному в обличчя, кожен бореться за право інтерпретації, і в результаті ми досягли стану, коли всі лише кричать один на одного, і цей шум загрожує заглушити все конструктивне. Раніше це відбувалося в закритих приміщеннях, сьогодні це відбувається перед камерами, в приміщеннях, де писалася цілком конструктивна світова історія.

Ті, хто знає мене, мою роботу і мої книги, знають, яка моя позиція. Тому я свідомо НЕ буду використовувати привід і події, не буду звертатися за пожертвами, не буду докоряти нікому сумлінням. Не буду ще одним голосом, що кричить в простір. Кожен може прочитати в деталях і подивитися на відео, що сталося, і скласти власне уявлення про це. Тут не потрібно додаткових пояснень, інтерпретацій або тлумачень, це очевидно. Наш забутий орган тіла точно говорить нам, що сталося.

У тумані подій, шумі того, що відбувається, особливо на полі бою, саме в екстремальних ситуаціях потрібна особливо спокійна рука, обдумані рухи і фокус. Це важко, тому що є візуальні подразники, акустичні, гострі загрози. Усі подразники разом перевантажили б наш розум, тут середній мозок часто просто вимикається, переходячи в режим непритомності.

Тому потрібно запитати щось стабільніше, ніж голова, в центрі тіла:

Глибоку інтуїцію.

Робота кишечника впливає на нашу інтуїцію. Мозок кишечника – як ми знаємо сьогодні – не лише реальний і потужний, але й самостійний орган з мільярдами подібних до мозку нервових клітин, який у поєднанні з раціональним розумом може привести до хороших і правильних рішень. Якщо цей орган добре доглянутий, з правильним харчуванням, молочними продуктами з низьким вмістом цукру, відмовою від алкоголю, фізичними вправами і регулярним розвантаженням за допомогою голодування, приправленим хорошим і достатнім сном, вплив на весь організм і мозок величезний.

Якщо травлення  порушенo, весь організм нераціональний або функціонує лише частково, тоді виникають також надмірні реакції і хронічні запальні процеси, які можуть спричинити хворобу і закінчитися смертю.

Мене часто запитували протягом останніх годин, яка моя думка про ці події.

Я можу лише сказати: давайте просто прислухаємося до нашої глибокої інтуїції.

Це також є центральною частиною нашої роботи з травмованими, які втратили зв'язок зі своїми тілами і почуттями. Вони повинні знову навчитися відчувати почуття у центрі свого тіла, і слідувати їм.

Моє, сформованe дзен-буддизмом, нутро говорить мені:

1. Спокій у хаосі.

2. Спочатку я дбаю про свою особисту      здатність діяти і тому спочатку дбаю про себе і своє тіло.

3. Те, що порушує мій баланс,      зводиться до мінімуму. Сюди входить споживання новин.

4. Чи відчуваю я, що мені бракує      простору? Тоді мені слід (достатньо!) рухатися на свіжому повітрі. Телефон      для цього не потрібен.

5. Чи відчуваю я себе тривожно? Тоді      це погана ідея зустрічатися з іншими тривожними людьми. Або споживати      контент, який посилює мої тривоги.

6. Чи відчуваю я себе безпорадним?      Тоді навіть невеликі дії можуть допомогти перестати відчувати себе      безпорадним. Ви переходите до активності і залишаєте пасивність. Активно      берете кермо у свої руки.

7. Наостанок: що відчувається      правильним робити?

Моя глибока інтуїція говорить: завжди відчувається дуже правильно бути на боці слабшого. Хто це – для цього нам не потрібен наратив, прапори, коментарі, уроки історії, кількість жертв, аналізи, хто що коли де сказав, і хто що і скільки хоче або вимагає заплатити, підписує чи не підписує.

Моє нутро підказує, що я завжди маю рацію, тому це насправді дуже просто – і я особисто зараз точно знаю, що мені робити.

Я зроблю собі чай і просто продовжую нашу роботу.